Набат війни

І те, про що в них написано, знову почне повторюватися тієї ж багатостраждальної території?

Дніпропетровська поетеса Лілія Ленська з українсько-сибірськими корінням (вона родом з Уралу), неодноразовий лауреат премії імені Михайла Селезньова і пісенних конкурсів, присвятила військовій темі п'ять збірників з двадцяти. Багато віршів з них покладені на музику Олегом Мелещуком, Галиною Логвінової, Владленом Стефановым, а всього у спадщині поетеси вже понад 80 пісень і романсів.

Нещодавно світ побачила її нова військова книга «Від вогневої до вогневої...», багато рядки з якої можна поставити девізом вже до нашого часу.

Объявите войну – вне закона,
Как тягчайшее из преступлений,
Пусть наш мир проклянёт при иконах
Всех агрессоров – всех поколений.
Чтобы наполеонишек слава,
Осуждённая, – пала в позоре,
Чтоб лишались и чести, и права
Меч на братьев поднявшие в споре.
Чтобы главным на свете престижем
Стало бы меж людьми миролюбье,
Верю: я доживу, я увижу
Мир, который лишь строит и любит.
Объявите войну – вне закона –
Эту кровь, пепелища и муки,
Пусть Земля не горит и не стонет,
Пусть Любовь не боится разлуки,
Пусть отцы остаются при детях,
Пусть невестам останутся парни –
Матерински вздохнётся планете,
И не будет её благодарней.
Объявите войну – вне закона!..
(«Вслед за мечтой А.С.Пушкина»).

Є й вірш, що змушує згадати ветеранів, знову змушених братися за зброю:

Мальчики сорок первого…
В грозный, смертельный час
Грудью, сердцами, нервами
Вы защитили нас.
Сколько над вашим мужеством
Встало сырых могил!
Только планета кружится
Действием ваших сил.
Твёрдо, вернее верного,
С нас не спуская глаз,
Мальчики сорок первого
Снова спасают нас...

Звичайно, цінність поетичних збірок Лілії Лєнській не тільки в відчутих образах (Олександра Матросова, партизан, ветеранів), зворушливих деталях або гранованих рядках, часто звучать подібно набату. Поетеса особисто спілкувалася з багатьма учасниками тієї війни, зумівши їх бачення зробити своїм.

Режет воспалённые глаза…
Столько перевязок – руки млеют!
Надо слово доброе сказать,
А уста девчоночьи немеют.
Сколько ж будет длиться этот бой?
От потерь и взрывов – отупеешь!
«Дорогой, держись! Я тут, с тобой.
Не стесняйся и – ругнись! – умеешь?»
Бой снесло. В землянке – тишина.
Раненые смотрят в ночь ребята…
Немцы… Как строга в тот миг Она!
В кулаке – последняя граната…
(«Медсестрам войны»).

Залишається лише вкотре молитися, щоб подібне не повторилося. Ніколи.

Л. Романчук